ДОЛАЄМО ПАНІКУ
В стресовий момент – увага на ноги. Подивитися, на них, особливо, коли не відчуваються ноги. Стояти стабільно, не дати землі «піти з-під ніг». Міцні і впевнені стопи на землі. Топтати, стрибати, давати дітям бігати скільки можна;
• спиною спертись на стіну, стілець. Відчути опору;
• знайти погляд іншого поруч. Знайти, на чому сфокусувати погляд;
• стискати, терти долоні;
• обійняти себе, поплескати по плечах. Пояснити дитині про янгола-охоронця, який так тебе обіймає (хто вірить - пояснити собі);
• точка між мізинцем і безіменним – пом‘яти;
• простукати грудну клітину 1 удар на секунду (нормалізація серцебиття). Не частіше! дитині можна простукати коліна або плечі. Проговорювати «я впораюся, ми впораємося! Ми молодці»;
• потягуватись! Розтягувати м‘язи. В стресі м‘язи спазмуються. Мінімально – тягніть шию, пальці рук;
• активно розминайте обличчя, кривляйтесь, дуркуйте як можете;
• видихати довше, ніж вдихати. «Задувати свічку», співати;
• не рухаючи головою, поводити очима до крайніх точок – вверх, вниз, вправо, ліворуч.
• обіймати дітей і всіх-всіх;
• пити воду. Хоч потрошки;
• нагадувати собі і дітям ходити в туалет;
• плакати, якщо плачеться. Так виходить кортизол, ти - океан.
Океан сили, спокою. За тобою – рід, земля, хлопці на передовій і наші діти. Турбуйся про себе, так ти підтримаєш і себе, і інших. Дихай. Ми в силі.